Не хочу зупиняти потяг,
Як губи лагідно-хмільні
Мої слова завіє протяг,
Та хочу я сидіть навпроти
І очі бачити твої.

Романтик міг би занепасти,
А скептик – вицмулить вина
А трагік – на коліна впасти
І на бридкій високій ноті:
«Ця чаша випита до дна».

Та я не та не та, не інша
І не люблю дешевих драм
Заб′ю цвяшок – і буде тиша,
На заклик твій не дам ні звуку
Тоді, можливо, прийдеш сам.

Не буду зупиняти потяг
І лаври Анни теж чужі
Якщо рука – не просто дотик,
Твої зізнання – майже подвиг,
Монетку кину на межі.