Що це за світло в бездонному отворі ночі.
Що це за блиск діамантів із вітру з дощем.
Чия-це душа відділитись від тіла так хоче.
Що болем цю темную ніч переповнила вщент.

Може це п"яний поет, що виписує вірщі,
Слово за словом читаючи в небі зірки.
Світиться його душа затміваючи інщі,
Дух його через перо протіка на листки.

Може то сивий герой вісімнадцяти років,
Б"ється у парку, бо битись належить йому.
Сильна і мудра душа направляючи кроки,
Вправно веде його світлом війной на пітьму.

Може то дівчина плаче над прірвою міста,
Кошик зі світлой журбою принесши на дах.
Хоче вплести свою душу в цей світ як в намисто,
Чи заблукати у інших байдужих світах.

Всяк береже свою душу бо звідки нам знати,
Що рятувать і коли гартуватись від бід.
Темній дущі не судилося світ врятувати,
Тому в дущі своїй світло гасити не слід.