Небо, як море, - темне, безкрає,
вітер холодний палить вогнем,
листя опале з долу зриває,
ми цю дорогу разом пройдем.

Я побіжу назустріч світанку
крізь сіру імлу і ранковий туман,
поки я все не віддам до останку:
і смуток, і страх, і самообман.

У ранню годину, в порожній алеї,
біжу я щодуху, від себе тікаю,
і думка несеться крізь простір до неї,
до тої мети, що я завжди шукаю.

Я все відчуваю: і слабкість, і силу,
і легку печаль, і незмінну надію,
і з серця скидаю сумнівів брилу,
яка не спроможна втримати мрію.

Отредактировано Elisabeth (2008-12-04 21:41:54)