***

Здається, ми робимо кроки...

У парку давно не бувало дощу.
А листя травою промокле
І вітер над ними до полудня вщух.

Твій крок – і ти робишся ближче...
А м’ята трава лиш вирівнює слід.
Повітря у краплях торішніх
Нагадує час, котрий ними застиг.

Лиш тільки не меншає відстань:
Я роблю три кроки, і ти – ще один.
Вже рік сходить сонце над містом –
Зійдемо ж з доріжок своїх бігових.