Іду я вперед, лечу, мов на крилах,
і музика року лунає в мені,
і кроків не чути в асфальтових брилах,
і думки плутають, немов у ві сні.

Енергія дика у скронях стучить,
і небо в душі, в голові і в очах.
"Біжи, йди вперед!" - все у мені кричить,
бо ноші важкої нема на плечах.

У кронах дерев сонце золотом світить,
і листя опале, як килим, лежить,
а промінь узбіччя тінями мітить,
і пульс у зап'ястках стучить.

"Куди ти ідеш, куди поспішаєш?" -
вітер у мене питає так тихо.
"Чого по чужим ти дорогам блукаєш?
Чи трапилось в тебе яке-небудь лихо?"

"Та ні, обійшли мене біди і горе,
шукаю я просто щось в далині,
і кличе мене невідомості море,
воно так далеко, але у мені."