І в принципі нічого кардинально не змінилось
Я йду вперед. Назад. І спати.
І все гаразд. І є кохання, хоч якесь таке – на половину,
Та все ж мене годує цукерками з червоних маків.

Скажи, чи ти помітила, як від цієї осені тхне корвалолом?
Як думаєш, скільки вона іще протягне?
Єдине за чим жалкую, так це за тим, що знову не доїхала до моря.
Бо все ж як завжди – невідкладні справи, плани…

А так – усе гаразд. За винятком того, що один одному вже не такі важливі.
Тепер для тебе  я мов чорна цятка з доміно.
А ти – повисла на моїй непевній волосині.
Отож, яка тепер різниця, хто кого перший потягнув на дно.