Хрещатик
Хрещатик, бо немає сил та часу
Чекати, бо немає часу й сил.
Прощати, сподіватися, тримати
Обов'язки й обіцянки. Нести
Свою валізу з сумніву і смутку,
Незрозумілих і важких речей.
Не сподіваюсь, бо вже не забуду
Тебе і твоїх вогників – очей.
Хрещатик, вже так пізно і залізо
У скроні в'їлось смутком колії.
Мовчати, бо ти робиш це навмисно,
І колії кричать, не мій, нічий.
Я зупинюсь, я залишусь, залишу
Про тебе спогади і мрії і слова.
І те, на що не вистачить і сили,
Стою, тримаюсь, знаю – я жива.
А може вже забула, може світло
Так сліпить очі, що немає снів.
Але я чую музику чарівну,
З яскравих, щирих українських слів.
Хрещатик, вибач, зрозумій, відчувши
Мої до тебе щирі почуття.
Так буде краще, спокійніше буде.
Я сум, я біль, твоє я забуття.
І стиснувши усі слова, мовчати,
Коли залізо все частіше знову
Вистукує, що буде він чекати,
Коли до нього прийдеш, як додому.
06.12.2007р. Київ – Москва.
Отредактировано Князева Елена (2008-10-28 13:32:49)
)))
)
а я наивно полагала что для неформальной пионерии и редких встречь тех-же старичков )) отстаю от жизни. +1
Я надеюсь, что у меня так не будет.
