Кораблі

Здалося річці, що приходить осінь,
Так тихо, ніби скрізь ступає сон.
І вітер голоси лелек доносить,
І  тане спека з літом в унісон.
Стікає день хвилинами у темінь,
Стікає вітер, охолоджує гілки.
І листя як пасаж нової теми –
Вода несе до міста кораблі.
А серпень ще іде доволі твердо,
І сонце ще розтоплене в воді,
З травою перешіптуються верби
І, як актори, прагнуть нових дій.
Пливе на південь літо течією,
Змиває фарби з неба вітражів
І, як свій виводок, рукою однією
Скеровує листочки – „від чужих”.
А літо – то дбайлива дуже мати,
Я по секрету, як серпнева, вам скажу.
Воно дало листочкам світом стати,
Дало їм душу: кожному – свою.
Я розгрібаю їх тільця руками,
Пливу із ними по задумливій ріці.
Я бачу світ їх жовтими очами
І долю їх тримаю у руці.
Вони – як на столі свічки розталі
І як метелики, завислі у нічім.
Я розмовляю з світом їхніми устами
І проводжаю зорі в далечінь.