Заливає   дощами травень
Ранній дощ цей мене збудив
Знаєш , певно я був не правий,
Що кохання  як чашку розбив

Та весна, що бузком буяла
Дарувала в останній раз
Твоє тіло – як квітку  алу
Твою посмішку – кращу з прикрас

Так багато, так щедро одміряно
Нам було, що не знали ціни
Карі очі твої замріяні
Наче бачили радісні сни

Ти довірливо – як дитина
Дарувала себе мені
Я не знав, що ти жінка єдина,
Що лишилася на Землі

Я гадав – ще багато зустріну
Ніжних рук і солодких уст
Не чекав тільки постріла в спину
Не гучного, як гілки хруст...