Я птах, що злітає над прірвою ночі,
Я рвуся з полону німої безодні,
Молитву свободи все марно шепочу -
Слова розіб'ються об скелі холодні.

Політ мій, мов пісня журливого бранця,
А крила, мов жалем надірвані струни,
Кружляю невтомно в скаженому танці,
По колу веде мене тиша безумна.

Я хочу розправити крила і вгору
За серцем буремним як мрія злетіти.
Здригається воля з безоднею в бо'рні,
Що рве мене навпіл - в бік тіней чи світла.

Вщухає запал мій, роздертий на клапті,
І знов полонили мене хижі тіні,
Але розірву я кайдани ті кляті
І стрімко здіймуся під неба склепіння.

І серце, глухою байдужістю скуте,
Пройметься завзяттям та духом борця -
Повстане і скине навіки ті пута,
Щоб мужньо зустріти нові почуття.

Отредактировано Esperanza (2008-04-11 23:41:21)