Я стала вже звичайною, пройшла пора істерик,
Коли крутились вікна навколо голови…
І відчуття душевне усіх тонких матерій
Розтануло… а там бували й ми.
Забулись, потемніли усі чудові скельця
Багатої й глибокої, бездонної душі.
Лиш в пам’яті моїй ще є знання кубельця:
Які вони багаті були ці вітражі.
Всі аноди, катоди прошились крізь мене
Аж волосся стирчало як дим, догори.
А Хронос, трудяга, все меле та й меле…
Розпатлалась аура, і значить - кінець гри.
Отредактировано Юлия (2008-03-26 11:53:46)

Ці шаблони і правила у творчості - ненавиджу їх!
Ритм... дійсно змінивсь в останніх чотирьох рядках... То й що?
Є такі вірші, де ритм замінює саму суть того, що хотів передати автор... Іноді одна із головних переваг... Іноді суть настільки сильна, що до ритму вже не має ніякого діла... Варіантів дуже багато... Невже нам у школі всім так загнали мізки у рамки, що ми так і мислимо... стандартно!! Як всі!
)



Но мнение мое не поменялось... 
