ВАРЕНИКИ

Він лізе у мою тарілку
просто руками,
їсть мої вареники,
а потім витирає пальці
об мій костюм
і тихо каже: “Мовчи, бо вб’ю!”

— Не звертайте уваги,—
говорить його дівчина,—
він контужений… у Кандагарі.

І я мовчу,
хоч хочеться у пику дати.
І не звертаю уваги.
Бо, й справді, ще приріже…

Подумаєш, костюм!
Я взагалі
уже давно
хотів новий купити.
Просто грошей не вистачало.
Усе йшло на вареники…

Але тепер — куплю.
Якщо хоч цілий місяць
буду без вареників.

Зате в порожню тарілку
ніхто не залізе.
Навіть контужений.