Колись твоє тіло, загорнуте в синій атлас,
Стане моєю фарбою для словоформи.
Вималюю найміськіші контрастні пейзажі
І наші чотири коліна в димному пабі.

Я розгортатиму мляво, але охоче,
Сині сувої атласу з твоїх стегон.
На полотнищах з'являться перші світанки,
Виговорені нами за пляшкою віскі.

І ці вечори, засмаглі в наших чеканнях,
Вберуть усю кольористику наших історій:
Від чорних відвертостей до вишневих набутків,
Від стиглих пристрастей до латентних зізнань.

Коли зісковзне останній шмат тканини
Й оголена ти закриєш собою мольберт,
Я розчинюся й віддамся тобі аквареллю.
Знак у цьому побач, вбережись від марнот.

Отредактировано caЯЯioN (2011-08-07 16:27:41)