Твій тихий відчай хапає кожен мій нерв,
Гострим скалпелем ріже його уздовж.
Безцінний досвід міських монахинь і стерв...
Мій строк придатності зітри ачи подовж.

І кожна наступна матиме білу шаль
Як символ цноти перед твоїм інтелектом.
Прикро, що в кухоль не можна вилити жаль
І серцю винести вирок у стані афекту.

Пережити б цю осінь, зиму і це життя
В обіймах тих, до кого завше можна вернутись.
Бо після всіх помилок ти згадуєш, що є я.
І колись я лишу тебе або змушу мене позбутись.

Отредактировано caЯЯioN (2011-07-21 12:21:51)