Колись ти залишиш шрами на моїх плечах
І підеш у степ шукати нові волошки,
Вдягнеш вишиванку, відпустиш довгії коси,
На м'ятнім обличчі твоїм з'являться перші зморшки.

А я щоразу малюю на твоїх долоньках
Своєю кров'ю дрібні візерунки міхенді.
І змити їх може тільки твоя щирість,
Запита швидкоруч холодного склянкою бренді.

Я хочу, щоб кожен, хто буде в тобі надалі,
Кохав тебе ще сильніше ніж я умію.
Бо знала б ти, скільки аркушів уже спалено
І віддано скільки попеЛУ буревію!..

Посеред волошок і маків знайди попелище.
То я. Згорни і залиш собі на пам'ять.