Місто задихається від обіймів Дощу,
Віддає асфальту останні оргазми.
Місто помре від власних спазмів,
Розіллється порами магістралі,
Віддасться Господу на коралі
Після ядерних бомбардувань Апокаліпсису.

А поки - Місто нюхає кокаїн
Урбаністичної романтики.
Підсвідомості семантика
Спонукає на гріх і бЛУд
І Його татуювання "blood"
Набуває пророчих сенсів.

Під лоном самітньої атмосфери
Злягаються Дощ і Місто.
Це трохи кислотно й занадто прісно,
Щоб красунчиків Нео плекати...

Коли ж ядерні зарясніють над нами плакати,
Ми усі помремо у швидкій від передозу романтики.

(11.06.11)