Колись я кохала жінку,
Схожу на фінську затоку.
У неї туманна шкіра
І найпівнічніші кроки.
Вона ворожила на рунах.
Носила в'язані светри.
Кінчала холодно й мовчки.
Між нами були кілометри
Її колишніх бойфрендів,
Дипресій і лютих морозів.

Відходила я повільно
Від неї, як від наркозу.
І ми розійшлись непомітно
Навіть для самих себе.
Я їй лишила візу.
Вона мені шматок неба.
Листуємося зрідка
Мудацтвом і мозкоїбанням.

Отак і живем нарізно.
І кожного разу востаннє.