Весна-поетеса

Весніє подвір’я, блищить у шовках,
А сонце відкрило фіранки
І сипле на землю нам струмені благ,
Радіючи мрійному ранку.

Завзяті і горді стоять в холодку
Ірисів оголені вістря.
А дружні бруньки, як малята в садку,
Готуються вирости в листя.

Лозиння бузкове, застромлене ввись,
Обвилося вітру стрічками.
І скромний цвіт кленів – скоріше дивись! –
Сховався у гронах вінчальних.

По теплій доріжці, траві молодій
Промінчики бігають босі,
Вплітають позичені в сонця вогні
В кістляві гілки абрикосів.

Під сонцем народжене – квітне, бринить,
Здається, що першою з весен
Цю землю любила й небесну блакить
Ще юна Весна-поетеса.