вночі прокидаюсь від того
що зриваєш моє намисто
а потім - ідеш геть
перлини котяться вслід
безшумно і дуже повільно
як мОї сльози на твОїх плечах
безшумно і дуже повільно
змивають твої гріхи

помІж моїх пальців - вітер
в моєму волоссі - запах
я сплетена людством тонко
дивна та інфантильна
шоколадна тобі до сніданку
апельсинова для спраги
справжня лише під вечір
твоєю могла би бути

твої ж пальці тримали гілля
чужого тепла нетверезо
ловили кожну пір'їну
з крил мандрівних люциферів
на твоєму тілі мітки
ти мовчиш підло і згубно
обпікаєш мене розриваєш
ти міг би бути моїм

вишиваю мережкою вміло
шлях до тебе а чи від тебе
напиваюся римою з горя
і лягаю спати самітня
на моїх світлинах любов
чорно-біла і пошматована
на твоїх - кожен мій біль
і натхнення таке зрадливе

діставай помаранч ниток
і нанизуй туди перлини
одягай на холодну шию
мою і клади мене в ліжко
укривай терпким простирадлом
ціЛУй м'якими устами
штампуй мою шкіру дотично
собою любий собою