Мовчки тікаєш у сни,
Невже так важко дивитися у очі?
Поглядом ночі,
шукаєш ти шлях,
із різних віршованих рядків.
Створюєш казку в милих думках,
І,неважливо,що скоро світанок,
згадуєш час,
що благав про молитву
І страх десь ховається в глиб.
Серце надіється знову відчути все те,
що ти колись убив.
Може, нехай так і залишається.
Та віра тягне все в даль,
все глибше ховається
в щасливу  шизофренію.
Мовчиш... Та ти вже й забув.
А почуття коли сильніше молили,
байдуже,що це було колись.
Я знаю,
згадаєш ти це знов,
можливо, це буде всього лиш сон.