Де дух козацький, де невтомна сила,
Де відголос про подвиги борців!?
Чи ти, країно, волю розгубила,
Створивши з парубків напівсліпих старців?
Тебе женуть у клітку, наче звіра,
Плюють в обличчя, втопчують в сміття.
І ти тиняєшся з кута у кут, зневіра
Тобі наказує прикінчити життя.
Знеможена падеш, й спустивши дух
Вертаєшся, де зачинаються світила;
Туди, де чутка про неспинний рух
Надію у спасіння породила.
В той час як бачать вороги в тобі кінець
І ще плюндрують твоє мертве тіло -
Ти піднімаєшся, в тобі воскрес борець!
Палаєш гнівом, довго серце мліло!
А недруги твоє це чудо вздрівши,
Падуть тобі підлизливо до ніг.
Ти ж одвертаєшся, їх поглядом не стрівши,
Воскликуєш до неба люто в ріг!
І линуть блискавиці й громове каміння
На оплот зрадників, стираєш їх життя.
Тепер тобі урвалося терпіння,
Бо ж повертаєшся з страшного забуття.
Обрушивши на погань всю могутність,
І надолуживши утрачене колись
Ти відкриваєш материнську сутність -
Солодкі сльози в тебе полились.
Тебе чекає випробувань чимало,
Це лиш початок й зовсім не кінець.
Стояти осторонь - тобі цього замало,
Бо ти в душі своїй - нескорений БОРЕЦЬ!