Ти смертний муж, але безсмертям Духа
Ти світ закостенілий сам розрухав!
Понад уми - великий чоловік!

Ти вмів любить, однак страждати
Не перестав! Ти рвавсь крізь грати,
Щоб не здаватися вовік!

Ти розточив каміння в грудях -
В корисливих зажерлих людях,
Віддав душі і серця часть,

І думав, що нарешті буде
Братерство вічне поміж люди.
Але людина - тварь, страшна напасть!

І як ти не хотів звернути
Із шляху згиблого та пути
Тебе тримали не впуска,

І хоч змінилися з літами
Навколо речі до нетями -
Та душить серце та ж тоска….

Ти був життя простим есеєм -
Вкраїнським Молотом, Мойсеєм!
Неправди бив і рвав граніт!

Віддав себе для суду кривди,
Але як інші не зогнив ти,
Бо сумістив у собі світ!

Ти був,  але й тебе не стало…
Та слово твоє промовляло!
І тішилась твоя Земля!

Бо не цурався ти до скону
Свого походження закону -
Лишився сином коваля!