М  аленька людина забута у світі
О  стання сльоза розвіється вітром
В  останнє дивилась на світ без благання
Ч  екала спасіння надія остання.
А  як буде сонце дивитись на землю?
Л  юбити так само сумнії дерева?
А  як буде вітер те листя зривати?

С амотнє, останнє, чи буде кохати?
А  може колись хтось про неї згадає?
М ожливо захоче очима зустрітись
О стання, забута, духовно вмирає
Т ак важко на очі забуті дивитись
Н асупилось небо й не хоче мовчати
І  вітер розвіє засмучене листя
С амотність заплакана і нездоланна
Т  епліше, здається, та легше зламатись