- Мамо, а що таке зорі?
- Зорі, дитино, - це ти і я.
  Це як мінливі хвилі у морі.
  Це як великий океан життя.

  Підніми вище до неба руки
  І зірка колись впаде туди.
  А ти не промовиш і звуку.
  Та й вона не накличе біди.

- А он, бачиш, одна впала,
  Отже, згасло чиєсь життя?
- Ні, там нова засіяла -
  Життя знайшло собі вороття.

  Тихо надворі, ясно,
  Аромат серпневих полів.
  І на небі так рясно-рясно,
  Хтось розсипати срібло звелів.

- А що то за зірка грайлива?
- Та найбільша? Віфліємська зоря.
  Її в небі тоді засвітили,
  Як родилось Боже дитя.
 
  Якось миттю ще одна впала -
  Швидко так, як сльза по щоці.
  Побажаю, щоб щастя мала,
  Побажаю кохання дочці...