РІЗЬБА ПО ПРОСТОРУ
Хлопчик малює.
Тіні.
Тінь неба – голуба.
Тінь трави – зелена.
Тінь сонця – золота.
Листопад –
Тінь ясножара-клена.
Голуб купається
У Босфорі.
Його зіниці –
Дзвони
Зеленої галактики.
У душу
Зорі дивляться мені.
Душа просториться
До дна.
Дозвольте народитися
Весні.
Під ритуальний
Танець простору
Несу гостинець
Матері-Землі,
Те,
Що вона віддавала
Тобі.
Приношу в подарунок
Світу те,
Що він
Віддасть
Тобі потім.
Вогонь.
А нетрі виходять
З берегів
І розчиняються
У них.
Осінь.
Магнолії доріг.
Один
І Легіон,
Один – не так багато.
Коли митець
Заклятий
Захоче
Виміряти
Час
І замінити повсякдень
На свято,
А легіон –
На мить.
Коли один – 
Борець затятий –
Це більше ніж один.
Він розчиняє
Зсуви літ,
Єднає час.
Усесвіту він
Син.
Такі яскраві обриси,
Такі чіткі картини.
Це той, що йде по вулиці,
Маленький хлопчик
У подобі
Джина.

ЗНИКОМЕ РОЗЦВІТАННЯ
Світ
У поезії росте
До точки  відліку,
А точка ділиться
На тисячі дрібниць.
Іманентна краса –
То любов,
Неначе підліток.
Падаю ниць
І закриваю світ
Очима.
А там, в тумані,
За плечима –
Твоє життя
З моїм
Розкручує
Жалі.
І тайкома стікає
У вчорашнє,
В мозок.
Я жити хочу,
Мушу.
Трюмо і затвор –
Муті злі.
Неначе порошу,
Складне розбиває нас
(Морок)
На друзки, крупинки історії.
Ми малі.
Розпродалися в часі,
Немає вже нас.
Горить свіча
Амфор
По той бік сонця.
Далі важіль.
Стати хочу збоку,
Щоб не бути співучасником...
Втекти від себе?
Мало строку,
Стану співвласником
Нетлінних ідей.
Слово несе
В собі пам’ять,
Офіруючи душу і тіло...
Впотужнилась вода,
Жінка з алебастровим
Дзбанком
Під аркою
Молочного шляху
Іде в нікуди.
А я?
Чого хотіла?
Небо,
Земля.
Я не я –
Один із семи шляхів.
Я – роди.
Я бачу те,
Що бачили віки.
Я –
Перезріла глина.

ПЕРЕТВОРЮЮЧА СИЛА
Хрустальна
Чаша,
Витесана сплеском
Часу.
Дивує позір
Анонім.
В глазурі
Золото богів.
Персоніфікація...
Акації
У добровільнім
Стресі.
Віддалина –у перламутрі.
Добродій
День
У стані агресії,
Виношує літні дощі,
Виловлює сон,
Мережить імпозантні спеції,
Виставляє поліття
На задвірки
Душі.
Крадій сновиддя –
Син науки,
Бере на замітку час.
Де переправи,
Перекоси –
Мрячить
Парнас.
Ексудативний
Перевертень
На зливі ери.
Стерти...
Стерти...
Яскраві барви,
Парфуми,
Світло.
Ошатні шати
І позолочена
Вуаль.
Так пише
Ліра.
Диктує час
І високославна
Даль.
Олександритом
Сторіччя,
Крізь ранкову спрагу,
Миті дарує
Краплини
Дощу,
Настояні на еліксирі
Завтрашнього
Незабуду.
Небесної
Зірниці фавор
Руками торкається
Плеча
Землі.
Я слабію.
Чую: не відпущу.
Я перераховую себе:
Нас п’ять,
Ні, десять.
Нас цілих
Одинадцять –
Дві руки з пальцями
І голова,
Усі божественно малі.
Нікому жертв
Від нас не треба.
А мазохісти
Ери
Від заздрощів
Голосять
В потойбіччя.
Вражаюче
Із них сміється
Сонце,
Антивірусну прищеплює
Любов.
У конфузній насолоді
Стронцій –
Сигнальні ракети
Про віру говорять.
А ми –по поганському колу
Знову, знов.
За нами женуться,
Нас гонять.