Чому не нарешті?

Буває часом, думаєш, не любиш,
Буває, стане легше і світліш,
І скажеш: ”От, нарешті, все минулось”
... не скажеш більше серцеві: ”Облиш...”
Та якось тільки варто так зробиться,
Лиш видих-вдих шпалерами легень –
Кохання як жива свята водиця!
Засліпить серце, нагада, як сходив день.

Часом, як промінь крізь блакить ясного неба...
Чого являєшся мені в моєму сні?
Чому я відчуваю, що крім тебе
Нікого не потрібно більш мені?
І ранок...     Хочу знову повернутись,
Де бачились востаннє. Хоч на мить!
І раз – вітрила думки знов напнуті.
І раз – душа краплиною бринить.
Ну хто моє коханнячко приспить?!!