ТУТ

(з Геннадія Айгі)

ніби хащі у лісі вподобані нами
суть схованок
що людей бережуть

і життя увіходило в себе як дорога
        в ліси
і стало здаватись його ієрогліфом
мені слово „тут”

і воно означає і землю і небо
і те що в тіні
і те що ми бачим увіч
і те чим ділитись у вірші не можу

і розгадка безсмертя
не вище розгадки
куща освітленого зимової ночі –

білих гілок над снігом
чорних тіней на снігу
тут все відповідає всьому
мовою первісно-високою
як відповідає – завжди високо-незобов’язано
життя понад-числова вільна
    частка
суміжної незнищенної частки
тут
на кінцях вітром зламаних гілок
притихлого саду
не шукаємо згустків спотворених соку
на скрушні фігури прохожих –
що обіймають розіп’ятого
у вечір нещастя

і не знаємо слова і знаку
котрі були б вище іншого
тут ми живем і прекрасні ми тут

і тут замовкаючи бентежим яву
та якщо прощання з нею суворе
то і в цім бере участь життя –
як від себе самої
нам нечутна ще вість

і від нас відсунувшись
наче в воді відбивання куща
залишиться поруч вона щоб
    зайняти після нас
відслужилі нами,
наші місця –

щоби простори людей замінялись
тільки просторами життя
в усі часи.