Розчиняю питання масною дрімотою.
Мовчки слухаю водоспад вражень.
Колись, пам*ятаю, були ми спільнотою,
Зараз же - цятки картини флюмажем.

Умиваюсь ранковим дощем поцілунків.
Вечеряю громом правічного Еро.
Он щось визирає із-за лаштунків.
Чи то є не наші скривавлені его?..

Терпко всміхаюсь веснЯному цвіту.
Сиплю флюїди навкруг мимоволі.
Десь тут колись божевіллю на втіху
Зустрілися дві мегадивнії долі.

Відмовляюсь трощити крижану душу!
Загортаюсь у віск мрійливого тюлю.
Тепер вже нічого нікому не мушу,
А серце у снІгу мовчань загартую.