Час минає безупинно,
Він біжить немов ріка,
Я зустрів тебе невинну.
Долі втрачена рука.

Мені легше час спинити,
Повернуть його назад.
Ніж тобі мене любити
І мені про це ж сказать.

Я згубивсь в тенетах долі,
У її примарній мглі.
Та душа вже у неволі,
Наче в бухті кораблі.

Весь трагізм життя напевне,-
В тому, кого хоч любить.
Почуття це надприємне,
Його треба пережить.

Хто такий я в світі яві,
Блазень, може ідіот.
Та картини, що в уяві.
Повість правлять поміж квот.

Як сказати правду долі,
Як, звільнити почуття.
Коли сам живеш в неволі,
Мов сліпе, мале дитя.

Хочу світу, всим, кричати.,-
Те, що серце відчува.
Але хто, блага мовчати,
Ймення душ не назива.

Я вже збитий з пантелику,
Годен здатись долі правим.
Біль цькує, кричати криком,
А будую переправи.

Що робить мені не знаю,
Скільки раз на амбразуру.
Милий Господи, кохаю,
І начхати на цензуру...

Ігор. Т. (RINOVATIO)

Отредактировано Ігор (2010-06-26 18:12:57)