Поети є нестверджених фантазій,
Вони неначе проса колоски.
Росли, цвіли, дозріли, а наразі
Упавши в землю зникли на віки.

Буває так, що маєш ти таланти.
Що мусиш  щось комусь про, що сказать.
Життя людське поставить міцні грати.
І не дає симфонію заграть.

Вас тисячі, а може і мільйони.
Безцінних, зниклих зерен без жалю.
І гордість вашу коле підлий терен
Та ніжно підзиває біль свою.

І, що робить коли тебе не бачать
Куди ідти, кричати вже кому
Чи може все лишити і пробачить.
Не ратувать за те, що на кону.

Чи може розігнатися і стіну,
Довбати лобом поки сили є,
А може впасти тихо на коліна
І все забуть, сказать: "Це не моє".

Який же вихід знайде кожен гнаний.
Котрий піде по схожому шляху,
Як буде затуляти рани.
Зневіри, кривди і страху.

Бо конче нам потрібна всім підтримка,
Плече надійне,щоб обпертись, відпочить.
І як настане крайня вже зупинка,
Щоби вуста водою промочить.

Плекайте віру і любов, надію.
Терпіть та вперто йдіть вперед.
Своє покликання несіть крізь мрію.
Бо, МАРНО не приходить в світ ПОЕТ !!!

Пам"яті Антона Шевченка

23.05.2010  Ігор. Т. ( RINOVATIO)