"Закривши очі"

І знов те саме. Ці думки не дають мені спокою. Можливо хтось це навіює? Хтось знайшов шлях до мого мозку? Чи може мозок, навіть, не мій? Чи я - зовсім не я?
Чому так багато питань?
Не можна жити так. Занадто багато питань. Якщо їх прибрати,то все стає набагато простіше.
Я творець. Я сам творю своє життя. Я сам усе вигадую. Кожна жива істота, кожна молекула планети, всесвіту - це моя фантазія. Все це зробив я! Я !Я! Я!
Але ж чому воно все не контрольоване? Адже я повинен мати силу все змінити, зробити простіше, так щоб кожна секунда мого існування мене задовольняла...ааааа...я всього лиш
маріонетка в руках лялькаря.
Це сон? Усе моє життя лише сон? Чи галюцинація? Все несправжнє. Хахахах.
Немає нічого справжнього. Я несправжній. Я - це моя фантазія. Я сам себе вигадав. Але усі інші...хто вони?
Це неможливо. Це все не насправді.
Це нереально. Якщо ж так - можливо спробувати змінити це? Але ж як? Якщо все в моїй голові?
Я придумав. Нарешті. Це рішення змінить все. Ахахахах. Я знайшов вихід. Найкраща моя ідея.
Як же краще це зробити? Можливо те, що викликає спокій в душі? Так. Справді. Алкоголь завжди рятував мене.
А тіло? Його спокій? І для цього знайдеться засіб. Візьму знеболюючого. Воно так само, як і бухло, не підводило мене.
Досить сидіти на місці. Треба діяти...
А це навіть приємно. Дивно, ніякого страху, ніякого неспокою. Оох.
Голова паморочиться. Я не можу ворухнутись.
Це дуже приємно. Цікаво, скільки це буде продовжуватись?!
Ой, я не бачу, нічого не бачу. Темрява. Це,мабуть, і є справжнє. Справжній світ. Так, я це відчуваю.
Я знайшов розгадку. Але ж як це? Аааа. Я не хочу цього.
Куди діваються мої думки? А...а...а...хочу назад...назад...назад...назад...на...а...

***

«Вся суть знаходиться всередині»
За безсонну ніч я нарахував 350 овець, ціла отара, якщо не більше, 200 русалок, еротоман тайний, і 15 Ісааків, хоча до чого тут вони. Після цього я не витримав і вирішив поїсти печиво з чаєм, з думкою, що я не можу заснути від бездіяльності, тому якщо я хоч щось буду робити, не залежно від роду діяльності, то мене неминуче, на зло, кине в сон. Печиво і солодкий чай не допомогли, я би і борща якогось заточив, але впадло напружувать себе. Зараз би склянку теплого молока та ще й з медом, як у фільмах, але ні того ні іншого не було… Перекусивши, спалахнула ідея спожити снодійного, легкого – почитати. Рився я довго в пошуках поживної інформації, такої необхідної для мого мозку в даний момент, але пошуки мої закінчилися, можна сказати, безрезультатно. А знайшов я лише купку старих газет, які лише б наповнили мою свідомість брехнею, якої там і так було вдосталь, а ще в око кинулась книга, вірніше підручник, по соціології, яку мені теж не дуже хотілось читати, щоб зайвий раз не нагадувати собі, що люди все ж тварини зі стадним інстинктом. Таким чином, я убив приблизно годину на пошуки і роздуми, що значило для мене корисне вбивство часу і наближення ранку. Підрахувавши час, на обличчі з’явилась посмішка, а в душі якась доля спокою, такого приємного і потрібного для мого збоченого і напруженого мозку. Фантазія вимальовувала все яскравіші і колоритніші малюнки перед очима, які ніяк не хотіли заплющитись і пірнути в мою підсвідомість, можливо, вони просто боялись побачити щось жахливе, щоб не показувати мені дно моєї душі, мого океану, не показувати низ айсберга, не показувати іншу сторону медалі…