Ти сидиш на пагорбі, 
вітер грає твоїм волоссям немов травою, 
твоє волосся і є трава 
на якій волів би заснути мандрівник, 
звільнившись від пут урбанізованого міста, 
у цьому містечку
захищеному від сторонніх очей величним каньйоном 
він волів би засинати з пахощами твого волосся, 
що зрідка має аромат солодкої цибулі, 
і бачити уві сні як народжується поезія, 
він став би поетом щоб оспівувати тебе одну 
і читати свої вірші навколишнім схилам доки стане сил, 
а потім прокидатись і цілувати твої руки. 

Цей мандрівник я
і я волів би заснути на твоєму волоссі.