Нещадно списуючи аркуші паперу,
я намагаюся осмислити,чи то воно моє?
А може краще,
починати капіталізовану кар'єру?
І марно працювати на систему?
Допоки дні мої зозуленька не відкує.
Але ж то так безглуздо,гірко й даремно.
Те саме,що себе в кайдани закувать.
Бо той поет - хто свічкою горить де темно,
бо той поет - зі слів хто може
боротьби рядки кувать.

Для всіх хорошим бути неможливо:
для критиків - стіна,
для читачів - горох.
Я марно сподіваюсь,вірю в диво,
але воно нопевно знаю:
є на світі справеливий Бог.
І якось він поетів всіх збере докупи
і буде це останній бій
літературної війни.
І вмить відсіються усі мистецькі трупи,
а він спокійно скаже нам:
"Пишіть мої сини..."