чи потрібні комусь всі ці вірші?
все просто просмотрят френдлентой, проскочат.
вони лежать у блозі, наче мерці.
и в тетрадях с неровным почерком.
кожного разу коли я читаю
что-то вовсе старое, давно позабытое
я навіть уголос сказати вагаюсь:
неужели мое, неужели мною слитое?
важко впізнаються власні слова,
конечно, когда-то я была не такой.
ніби колись була на мені інша голова,
а теперь какая-то чужая рушит мой покой.
іноді думки відразу римою,
неужели так может думать нормальный человек?
навіть якщо мозок взяти чисто вимити
все равно в душе останется какой-то грех.