*     *     *

Художники печаляться ночами:
Яких ще барв у звичності нема?
Вони собі за пращурів прощають,
Та хто із них закляття позніма?

Ятрити закоцюблими руками
То янголів, то бісів, то світи…
А потім за мольбертами втікати
В запасники глухої німоти.

О як же будуть краяти сюжети
З життя картин, і мертвих, і живих!
І може, ще спитає хтось: невже ти
Себе не міг відмазати на них?