Ти не знаєш як це назвати,
Але жити без цього не хочеш.
Лиш раз скуштувавши тієї ночі,
Ти вперше в житті просив закричати.

Ні на що не вдягаєш кайдани назв,
Роками живеш із примарами в ліжку,
Гортаєш життя як зачитану книжку,
Заялоджений список власних образ.

Чомусь в кишенях носиш почуття,
Ідею за ідеєю генеруєш.
Навколишній світ бачиш і чуєш,
А коли ні, то вигадуєш відчуття.

Ти не вмієш поки що кохати,
Але дуже хочеш навчитись.
Тисячу раз до зорі стомившись,
Мрієш закохане серце обняти.