Ти є моя журба.
Я - твій революційний спокій.
Між нами дзеркало,
воно,немов стіна.
І ми знаходимось по різні боки.
У тім,що виросла вона.
Самі лишень у цьому винуваті.
Останній крок з вікна...
І плямою залишитись,
на сірому асфальті.
О,скільки ще терпіти
цю нестерпну муку?!
О,скільки відчувати
невблаганний біль?!
Своє кохання взяти на поруки
та перестати сипати на рани сіль.

Скажи мені,чи варто існувати?
Бо знаю я...
Життя - це просто гра.
Можливо,краще револьвер
у руки взяти.
Можливо,краще,щоб у грудях
виросла діра?

Я є таким і іншим вже не стану,
хоч в цю хвилину трішечки живий.
Не вводь, благаю я.
Моє кохання у оману,
як маєш ти бажання,
то краще просто вбий.