- Ти занадто загадкова і задумлива.
А мені з тобою вже несила, передумав я.
Не смієшся, а лиш журишся днями
Як вовчиця, що зализує рани.

Тяжко йти додому, бо там твої сльози,
А коли цілуєш, то по шкірі морозом.
Сидиш у куточку, читаєш книжку...
Скажи, кохана, чому так вийшло?

- Все просто, ось маєш зізнання:
Просто поволі вмирає кахання.
Просто тихенько згасає іскра.
Ніби ти поруч, а казки нема.