Шановна "Стіна"! Дуже дякую за те, що завдяки Вам я можу знову писати... Так склались обставини, що я відмовилась писати вірші взагалі... І от відкриваю Ваш сайт, а там я у номінації "Поет місяця"... Блін, це дуже приємно!!! Тепер я знаю, що все роблю правильно і не даремно, мені потрібно розвиватися, досягати якихось успіхів, в мені, виходить, все ж закладений якийсь талант... Спасибі, що подарували мені нову віру у себе! Респект)))

Я знову написала слова до написаної товаришем мелодії... Він замовляв колискову, але вийшло щось надто сумне, а для мене особисто - реквієм почуттям. Навіть назви не можу надати. Скажіть щось)

Я тримала б
У долонях світ,
Твою правду,
Твою душу,
Дарувала б
свій рожевий цвіт,
Бо ти хочеш,
А я мушу.

Забираю вади,
Зачиняю в небі.
Мию снігопадом
Всі твої потреби.

Я б кохала
Цілий Космос в нас,
Кожен вибух,
Кожну зірку.
Я б чекала
Вірною, мов Час,
Цукор істин,
А не сірку.

Залишаю спокій
ПоціЛУнком в зиму.
Маю тихий докір
І тугу єдину.

Я б жадала
Твою гостру суть,
Її запах,
Її сиЛУ.
Я б бажала
Пити сенсів ртуть,
Бо ти - Вічність,
А я зникну.

Відпускаю тебе в небо
І дивлюсь на твою крапку.
Надсилай листів від себе,
Не пали останню згадку.

Пам*ятатиму твій голос,
Безнадійно, навіть кволо...

Я хворітиму на смуток,
Аби щастям тебе зшити.
На! Тримай останній жмуток
Моїх снів, щоб далі жити...

Я ж втечу за твої межі,
Будуватиму безмежжя...

Я тримала б
У долонях світ,
Твою правду,
Твою душу,
Дарувала б
свій рожевий цвіт,
Бо ти хочеш,
А я мушу.

(13.01.10)