А я тобою вже не плачу – закінчились сльози.
Не віє холодом з душі – вона померла.
Із смітника стирчить троянда на морозі
І каблучки по кризі вибивають дзенькіт.
Чомусь я думаю, ти чув і бачив почуття.
Не міг не чути – я кричала дуже...
Не міг не бачити, бо пив з мого лиця
Палкі і пристрастні цілунки, друже.
Ти відчував мене, тягнув з собою в прірву,
Писав закони для моїх бажань.
Ще й досі інколи так хочу вірити,
Що то була не лише гра твоїх страждань!..