В простоте - сила. Лично я не люблю сложных и запутанных вещей, какой-то неимоверной игры слов и диких переплетений мыслей и образов. Люблю, когда все понятно, ясно и четко. Когда произведение читаешь не только глазами и мозгом, но и , в первую очередь, душой.

Я б відреданував цей вірш так:

Відчуваєш, а завтра – зима…
Біла ковдра укриє стежинки.
Я сумую тут зовсім сама
Та смакую солодкі родзинки.

Я заплющую очі від лих:
Бачу сонцем зігріте дитинство,
Де ми вірили: «з Баб Снігових
Вранці будуть Снігуроньки! Лицар

В обладунках не йде на війну,
А рятує прекрасну Царівну.
Там кохання руйнує стіну
Часу, простору…» Все наче в прірву,

Коли з віком втрачаєш жагу
До щасливих казкових сюжетів…
Все складніше сховати нудьгу
На суворім обличчі… В поетів

Залишилось ще трошечки мрій,
Щоб віршами відкрити бажання
Саме тій, неповторній, одній…
Бо єдина є Муза – Кохання!

Светлый, красивый стих. И чувствуется немного стиль Сергея Косинова в переходе строчек. )))