Наша душа як після талого снігу,
Наша душа - вологий асфальт,
Його ми лижемо по-черзі,
Метафоричні Боні й Клайд.
Ми заховали серце у підвалі
Поміж пацюків і бруду.
Воно тепер тримає сморід труб,
А ми все додаєм blood до бЛУду.
І наша зебра давно вже однотонна,
Старенька кляча не здатна до кохання,
Монотонно човгає копитами по будням
І сподівається на відмирання.
(26.11.09)


