Я би просто гуляла з тобою по осінніх калюжах.
Я би просто пила чай з тобою на кухні.
І так жадно цілувала б тебе налюдях.
Я б хотіла дивитись на тебе навіть увісні...

Я б дивилась з тобою чорно-біле кіно.
Я б закутала ноги твої в одіяло.
Лиш про подих зими нагадоло б вікно.
Там зима візерунки всю ніч малювала...

Я казала б тобі щодня як люблю.
Я бажала б тобі доброго ранку.
На прощання лишала б усмішку свою.
Обнімала б тебе наостанку.

Я би все розповіла тобі і без слів.
Тільки поглядом, подихом, сльозою.
Ти би мовчки усе, як завжди, зрозумів.
Стер би сльози своєю рукою...

Я б сховалась в обіймах твоїх, як дитя.
Я б просила тебе захистити...
Ти відчувби моє серцебиття.
Тільки ми б так уміли любити...

...Та для того аж надто багато "але".
Залишилися тільки спогади, мрії...
Час і їх з підсвідомості скоро зітре...
...Так згорають останні надії...