Братерство приходить наче штам,
ніби смертельний вірус.
І ми кожного пам’ятали по іменам,
і в кожного був далекий, але персональний Вільнюс.

У кожного за поясом був свій пістолет
і ми сперечалися ковтаючи жадібно слину,
і хоча б навряд чи це хтось зробив – ставили хрест,
що стріляти краще впритул чи в спину.

І що кохати краще раз в житті, або ніколи,
адже серце має чекати,
бо в ньому місця для одного кохання, або однієї кулі,
і для волі, –  говорив хтось із нас, додаючи: брате...