Дороги час від часу змінюються,
Незмінне тільки відчуття
Самотності, бо я - це я,
Сліди ж самі по собі в*ються.

Колись з помешкань гопників,
Допоки Сонце не спалили
Біляві змії... А хто винний:
Дзвінок чи ті ж наркотики?

Колись сірим туманом смутку
Із дивних місць, повільно, вЛУчно,
Із пострілом у скроні звучно,
Зодягненим в болотну куртку.

Колись вночі від швидкісного
Повз шахи збочених таксі,
Вмикала у взутті шасі,
Щоб цілою дійти додому.

Колись із димної кав*ярні
У досить штучній ейфорії,
З голкою в рожевій мрії,
Присутність друзів, що уявні...

Дороги час  від часу інші,
Незмінне тільки відчуття
Самотності, а я - не я...
Ми всеодно насправді гірші!