*    *    *

Інкрустація  дерев 
досягла 
точки  оголеності.

Простір  пішов  уперед.

А  трава  все  не  хоче 
утиснутись 
в  землю.

*   *   *

У кожного стовбура
своя самотність.

У кожної гілки
своє чекання.

У кожного листочка
свій строк.

*   *   *

Крізь тоненьку крижинку,
вийняту із холодильника,
я дивлюсь на ці прості нагідки,
що ростуть вперемішку з бур’яном
на покинутій клумбі.
І вони здаються казковими —
в розлогих і у фантастичних
дугах барв,
в яскравій свіжості тонів…
Та крижинка все тане,
зменшується,
вислизає з рук…
Ось уже остання крапля
стікає з пальців.

І знов мій світ стає буденним.

*   *    *

Раптом згадав,
що треба стрічати весну.
Вибіг надвір — осінь.

*   *   *

Тонке листя розлуки
Вінчає наш відчай.
Пахнуть доли печалі
Зойками неба.
От і засніжило болі,
От і затерпли бажання
Кригами сну.