Оригінал:

Я не кляв тебе, о зоре,
Хоч як сильно жаль мій ріс;
Насміх твій і власне горе
Я терпливо переніс.

Та боюсь за тебе дуже,
Бо любов – то мстивий бог;
Як одно її зневажить,
Любить мститься за обох.

Як сміючись ти вбивала
Чистую любов мою,
Чи ти знала, що вбиваєш
Все, чим в світі я жию?

Чи ти знала, що руйнуєш
Щастя власного підклад,
Те, чого життя так мало
Звикло всякому вділять?

Чи ти знала, що небавом,
От мов раз махнуть пером,
Ти не раз заплачеш гірко
За потоптаним добром?

Збірка «Зів’яле листя»
Перший жмуток
(1886 – 1893)
****************************************

Мій варіант

Я не кляв тебе, о зоре
(наслідування Івана Франка)

усім Козерогам світу
присвячується

Я не кляв тебе, о зоре,
Світла зіронько моя,
За неспокій, бурне море,
Що з тобой отримав я.

Я не кляв тебе, мій друже.
Що було, те загуло.
Друге вродження бо дужче
З нею разом перейшло.

Я не кляв тебе, дівчино,
За бездонні очі ті,
Де, крім тебе, все невпинно
Потонуло в небутті.

Я не кляв тебе, мій янгол.
Ти зі сну мене збудив.
Нас з тобою рок безжальний
Міцно та навік зціпив.

Не кляну тебе, кохана.
Ти – життя моє, мій Дар,
Ти єдина і бажана,
Серця й розуму пожар.

Не кляну тебе, любове.
Ти зі мною, де б не йшов.
Життя духу, дивне й нове
Я з тобою віднайшов.

Я кляну тебе, бо сміло
Ти пливеш на самім дні.
Доведеш не словом – ділом
Свою відданість мені.

Я кляну тебе, бо, серце,
Ти прямуєш в тих місцях,
Де рахунок не ведеться
По загублених життях.

Я кляну тебе й благаю:
«Відступися од мене!»
Час зі мною марно згаєш,
Твоя молодість мине.

Я кляну тебе і плачу.
Хоч і знаєш, на що йдеш,
Свою жертвою ти наче
Моє серце бідне рвеш.

Я кляну й благословляю
Мій безцінний вірний скарб.
Більш життя тебе кохаю,
Твій хазяїн і твій раб.

19. 12. 2007

Отредактировано INFERI (2009-09-11 21:10:26)