ВОНА:
Прокинулась холодного осіннього ранку. Змила солоне обличчя холодною водою. Підвела чорним олівцем червоні очі. (Думки про нього...). Пора зустрічати новий день. Тільки от штори їй розсувати зовсім не хочеться. І відчиняти вікно. І виходити кудись з дому.  Холодно. Сьогодні їй не потрібна свіжсть. Їй потрібно тепло...(Думки про нього...) ...Його тепло...
Новий день. Вона так само сидить біля вікна в маршрутці. Сльози... Люди...Байдуже... Яка різниця, що вони подумають... Вона думає про НЬОГО...!!! Про нього....
Робота. Посмішки співробітників. Вона , здається, посміхається...Треба. Директор оголошує неприємні новини. Про неї. Для неї. Їй байдуже. (Думки про нього...)...
Дзвінки. Приємним голосом вона щебече завчений текст. Хтось фліртує, хтось кидає трубку. Їй байдуже. (Думки про нього... ) Впереді її чекає дорога. Довга дорога в світ її дитинства. Саме там вона радітиме  за свою однокласницю, на її весіллі... Знову потрібно посміхатися.  Вона ще не знає чи зможе. Чи зможе посміхатися,  чи зможе хоч мить не думати про нього...
...Вона не знає як бути дальше. Ким бути. В що вірити. Кому довіряти. Їй не хочеться нічого. Їй не хочеться нікого. В ній вже майже не залишилось віри. Їй хочеться в його обійми... Але навіть думка про це відштовхує холодом. (Думки про нього...)....
...Вечір... Ще один. Вона спокійним тоном з легкою посмішкою бажає доброї ночі дорогим їй людям і йде в свою кімнату... (Думки про нього)... Мовчання телефону... Намагання заснути... Щоб прокинутись завтра зранку. Щоб вкотре змити солоне обличчя холодною володою... І жити дальше... В світі, де немає див........

ВІН:
....Прокидається, як завжди, без звуку будильника. Поспішає на роботу. Дзвінки. Справи.(Думки не про неї...). Зустрічі, переговори, обід, короткі перериви, корки в великому місті, осінь за вікном ...(Думки не про неї)...
....Вечір. Втома. Він знову повертається додому сам. Сам за вечерею, сам в душі... (Думки не про неї...). Мовчання телефону... Він також відпочиває після багатогодинних розмов, дзвінків (...не до неї...). ..
....Відпочинок. Хаос думок, не про те, про що б хотілося думати, але про те, що так потрібно, заради чого віддав би все..Марно... Окрім думок, нічого реального більше немає. Реальність десь в іншому кінці того ж самого міста.... Реальність, яка потрібна йому...

Біль в грудях... Тихий щем... Це все, що зараз реально... Але... Думки все одно там. З коханою...Ті самі думки. Сни... Про неї? Ні,  не про неї... (ДИВА БУВАЮТЬ ТІЛЬКИ ТОДІ, КОЛИ ЦЕ ПРОСТО НІКОМУ НЕ ПОТРІБНО...)

ВОНИ:
Вони........... А чи є "вони"? Є "він" і "вона"... І обом їм погано. Він розуміє її біль. Вона розуміє біль його.  І причина  в їхнього болю теж одна "НЕ ЛЮБОВ"...  Тільки людей в цій історії троє. Замкнуте коло... Банальна, стара, як світ, історія.... Історія  яка зародилась в віртуальному  вимірі, розпочалась на вуличках старого міста, опинилась на сьомому небі і зруйнувалась телефонним дзвінком. Ось так розбиваються мрії. Ось так втрачається віра в дива. Ось так відбувається все в реальному світі. Світі, де ніхто не носить рожеві окуляри, де кожен грає свою роль, забувши про щось  справжнє... Вона зняла маску... Він теж... Тільки те, що є в серцях насправді буває  відлякує... Неважливо... Зараз принаймі. Вона зовсім не думає про те, як було би якби... Вона знає, не зробила помилок, якщо не рахувати однієї самої більшої - її щирості...
Ще один день... Вони в різних містах... Серед різних людей... Вони сумують або посміхаються з різних причин... Вони далеко одне від одного... І цю відстань неможливо подолати декількома годинами.... Це відстань не між їхніми містами... Це відстань між ними... .........Ось так і буває в світі....В світі, де немає див........