Я люблю літо...Люблю йти по вулиці прохолодним теплим вечором і проводжати поглядом сонце... Люблю грозу за вікном, коли в руках філіжанка ароматної кави і настрій мрійливо-романтичний... Люблю читати щось цікаве, а найцікавіше підкреслювати простим олівцем. Люблю створювати щось красиве з того, що ще мить тому було просто непотрібом. Люблю слова...Люблю володіти ними, будувати їх, зливати з них вірші... Люблю квіти... Люблю тисячі маленьких кольорових штучок, які просто тішать мене тим що вони в мене є. Люблю хороше кіно. Люблю людей, які йдуть по вулиці, посміхаючись. Люблю театр-такі реальні перевтілювання живих емоцій. Люблю волю - дихати нею на повні груди, відчувати її всім тілом, а себе - частинкою великого світу. Люблю смак перемоги. Люблю дорогу до цілі і цей стан, коли вона вже ось-ось і у твоїх руках. Люблю бути потрібною. Люблю бути жаданою. Люблю чути щире слово "люблю"...Люблю вірити. Люблю любити. Люблю турбуватись і берегти. Люблю бути справжньою.  Я просто люблю... І в мені так багато цієї любові. Хоча слово це я використовую дуже рідко. З острахом. З обережністю. З сумнівом чи варто. Чи варто любити щось так сильно, як  люблю я...?! Це насправді страшно, бо коли так сильно любиш-так швидко можеш відчути таке ж сильне розчарування. Коли хтось обмежує твою свободу. Коли зраджує твою довіру. Коли хтось викидає всі твої маленькі радості в мусорний бак. Коли хтось вириває найцікавіші сторінки з твоєї улюбленої книги. Або коли  хтось  просто НЕ ЛЮБИТЬ...