Вони так часто пов'язують нас з минулим,з якимись людьми,подіями,почуттями,спогадами...І нагадують про себе тоді,коли тобі здається,що ти уже усе забув...
З кожним днем цих ниточок стає менше.Деякі обриває час...Деякі приходиться обривати самому.Часто це не легко.Ти довго підбираєш час,місце,ситуацію.Довго намагаєшся...Часто не виходить...Принаймі з першого разу.Просто,мабуть,не всім єством ти хочеш обірвати сьогодні те,що вчора було таким дорогим...
А потім приходить день...Просто ще один день,такий,як і решта.І ти в цей день нічого не планував.Нічого такого.А ниточка обривається...І тобі навіть не потрібно прикладати якісь зусилля.Просто прийшов час.Час йти вперед.Час не оглядатись більше в минуле...
Вітер перемін гойдає розірвані кінці ниточки, часто наближаючи якусь її частинку до іншої...Вагання-це слабкість.А вона нам не дозволена.І навіть коли тобі кажуть:"Так не можна" і тобі так хочеться крикнути"ТАК ТРЕБА!!!Бо це єдиний вихід...",ти не робиш цього...Бо на який би міцний вузл не зав'язав порвану нитку,вона все одно залишиться порваною і вже ніколи не зможе радувати тебе,як колись...